Що таке План дій щодо членства у НАТО?

План дій з підготовки до членства (ПДЧ) – програма НАТО, що передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки залежно від індивідуальних потреб країн, що прагнуть вступити до Альянсу.

Але необхідно підкреслити, що приєднання до Плану дій щодо членства і його виконання зовсім не означає і не гарантує вступу до НАТО, а лише робить країну більш готовою до постановки питання щодо можливого майбутнього членства. Тобто, заявка на приєднання до ПДЧ і заявка на вступ до НАТО не є одним і тим самим. Так, ще з 1999 року Албанія і Македонія, а з 2002 року і Хорватія є учасниками ПДЧ, але всі ці три країни досі не є і членами НАТО і не обов’язково ними стануть.

Питання вступу чи невступу до НАТО вирішується урядом України самостійно, вже тільки після виконання Плану дій щодо членства. При чому таке рішення, згідно вимог НАТО, обов’язково має враховувати думку громадськості.

На практиці План дій щодо членства охоплює політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, питання ефективності витрачання бюджетних ресурсів, питання безпеки інформації та особового складу, а також правові питання. Конкретно в разі приєднання до ПДЧ у відносинах між нашою державою і НАТО були б здійснені наступні кроки:

Україна мала б представити державам-членам Альянсу звіт про те, наскільки політика держави відповідає принципам демократії і особистої свободи (включаючи верховенство права, захист прав людини включно з правами національних меншин, демократичний громадянський контроль над власними збройними силами, врегулювання міжнародних суперечок мирними засобами та відмова від застосування сили у будь-якому вигляді, несумісному з цілями Організації Об’єднаних Націй (ООН)), а також економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної відповідальності;

Альянс надавав би Україні максимальне сприяння для розвитку потенціалу її збройних сил, включаючи підвищення оперативної сумісності з збройними силами інших держав-членів НАТО (конкретно це означає перехід на кращі зразки правил управління військами та організації зв’язку між підрозділами) шляхом інтенсивних консультацій, допомоги в проведенні військового планування, тренінгів та спільних навчань;

Українські фахівці вивчали би (шляхом проведення навчання, стажувань та консультацій) досвід держав-членів НАТО у формуванні та ефективному використанні своїх оборонних бюджетів;

Українські фахівці пройшли би навчання з питань захисту інформації та безпеки особового складу;

Україна і НАТО здійснювали б обмін інформацією щодо положень у сферах безпеки та оборони, які містяться у внутрішньому законодавстві та міжнародних договорах країн – членів НАТО і України.

З огляду на вище викладене, очевидно, що рішення про приєднання України до Плану дій щодо членства у НАТО надасть нашій державі значних практичних вигод у вигляді більш відповідальних, прозорих та ефективних дій уряду – і не тільки у сферах безпеки та оборони, але і у внутрішній, зовнішній, економічній та правовій політиці.

Документальний фільм "НАТО: свiй чи чужий?" виробництва МЕДІА ЦЕНТР РОЗМАЙ

«НАТО: свій чи чужий?» - це багатосерійний документальний фільм, метою якого є з'ясувати: чим є насправді Північно-Атлантичний альянс? Організацією безпеки чи реліктом часів холодної війни? І ким він є для українців, ворогом чи другом? Аби на власні очі побачити і показати телеглядачам, що ж воно таке НАТО, знімальна група побувала у 15 країнах Європи - Польщі, Литві, Латвії, Естонії, Швеції, Німеччині, Голландії, Бельгії, Англії, Франції, Італії, Словенії, Угорщині, Словаччині, Румунії. До складу групи увійшли також журналісти Телеканалу «1+1» та Радіо «Ера».

• Першому Національному, віторок-середа-четвер, 22.05
• ТРК "Київ", неділя 10.20, п'ятниця 13.15
• На сайті українського інтернет-телебачення Репка.TV

Фільм створений за підтримки Міністерства закордонних справ України, Міністерства оборони України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міжнародного фонду "Відродження".

Офіційний страховик документального фільму НАТО: Свій чи чужий? - страхова компанія КРОНА.

Що ми знаємо про НАТО? Коротко про  головне…

Інформаційні матеріали (СТАРТ-ПАКЕТ)

Святкуємо десяту річницю підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО

Аргументація на користь вступу України до НАТО

Найпоширеніші питання про НАТО

Взаємини України і НАТО на сучасному етапі

Щодо утилізації надлишкових озброєнь за фінансової допомоги країн-членів НАТО

Указ Президента України "Про Цільовий план Україна-НАТО на 2007 рік  у рамках Плану дій Україна-НАТО"

Інтернет –ресурси про  євроатлантичну інтеграцію

"Міфи про НАТО"

Міністерство закордонних справ України повідомляє:

•  - відбулася презентація сайту Україна-НАТО www.ukraine-nato.gov.ua
•  - електронну версію Довідника НАТО можна знайти за адресою: http://www.nato.int/docu/handbook/2006/hb-en-2006.pdf

Окремі аспекти відносин Україна – НАТО

Україна - НАТО в запитаннях і відповідях (інформаційно-аналітична довідка)

Неприєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (далі ПДЧ) на Бухарестському самміті є безумовною тимчасовою зовнішньополітичною поразкою нашої країни. Поразкою тактичною, але не стратегічною. Адже назвати відмову у приєднанні України до ПДЧ перемогою (!) щонайменше дивно. Однак, чи виграла від результатів у Бухаресті Росія, впевнений що НІ! Оскільки у грудні Україну на самміті міністрів закордонних справ країн-членів НАТО офіційно обіцяно приєднати до ПДЧ. І тоді противникам євроатлантичної інтеграції України до НАТО настрій буде зіпсований остаточно. В історичному плані відрізок у 8 місяців, який розділяє Україну від ПДЧ, це мить. Зате США остаточно домовилися стосовно розташування своїх систем ПРО у Чехії. Прийняли до НАТО Албанію та Хорватію. Тепер у НАТО 28 країн. І новим країнам-кандидатам двері до НАТО залишені відчиненими.

Природа бухарестської поразки України є об’єктивною і прогнозованою.

Адже все почалося із стратегічної вересневої 2005 року помилки Президента Віктора Ющенка, стосовно відставки Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та початку розвалу «помаранчевої» коаліції. Наступне внесення Президентом кандидатури Віктора Януковича на посаду глави уряду у 2006 році та прихід до влади Партії регіонів повністю переформатувало зовнішньополітичну стратегію Банкової і заморозило євроатлантичний курс України на досить тривалий час. Наступним внутрішньополітичним провалом вітчизняної політики та зростання числа  противників НАТО стало рішення стосовно проведення міжнародних навчань України і США під Севастополем, без формальної санкції Верховної Ради України на допуск на територію України військових формувань іншої країни. Це дало беззаперечний морально-юридичний привід опозиції реанімувати себе у боротьбі із зовнішнім «ворогом» (НАТО), довести антиНАТОвську істерію до апогею, і вчергове згуртувати навколо опозиції значні людські та медіа ресурси. Влада відверто бездарно намагалася  апелювати до громадськості, однак ці дії виявилися безрезультатними. Жодної продуктивної контрпропаганди влада не застосувала і виявилася абсолютно неготовою і нездалою до публічної дискусії з опозицією.

Наступним серйозним антиНАТОвським провокативним ударом стало підписання і відправлення т.зв. «листа трьох» до штаб-квартири НАТО з проханням приєднати Україну до ПДЧ, на Бухарестському самміті НАТО, Головою Верховної Ради України Арсенієм Яценюком, саме у такий спосіб як це було зроблено, таємно від громадськості країни та народних депутатів, без попереднього ухвалення відповідної Постанови ВРУ, як це вимагає Конституція, законодавство України та регламент ВРУ. Цей формальний привід вчергове спровокував опозицію до рішучих антиНАТОвських дій у ВРУ, наслідком яких стало блокування роботи вищого законодавчого органу держави майже на два місяця, чергове загострення протистояння у суспільстві.

Якщо ж добавити абсолютну бездіяльність влади у відповідному інформуванні громадськості стовсовно доцільності та переваг інтегрування України до НАТО,  та відсутність у держбюджеті країни жодної копійки на євроінтеграційні піар-акції, то чи варта дивуватися низьким відсоткам підтримки населенням політики приєднання України до НАТО.

В Бухаресті ми отримали те, що бездарно засівали протягом трьох останніх років! Безпрецедентне внутрішньополітичне загострення питання щодо НАТО в суспільстві. Абсолютно бездарна внутрішня політика Банкової щодо НАТО. Неусвідомлене стимулювання опозиції до активних дій проти НАТО владою, як плата за власні помилки. Недостатня робота з країнами НАТО щодо підтримки України.

Те, що Україна буде в НАТО немає жодного сумніву. Питання в іншому:  чи потрібно було досягати саме такого результату, такою ціною і у такі терміни?

Голова Всеукраїнської громадської організації «Україна в НАТО»                                                                             Юрій Романюк

30.10.08
СХІД, ЗАХІД ЧИ НЕЙТРАЛІТЕТ?

Парламентська Асамблея Ради Європи затвердила моніторинговий звіт щодо виконання обов’язків та зобов’язань Україною

Резолюція № 1466 (2005) про виконання обов’язків та зобов’язань Україною

1. Україна приєдналась до Ради Європи 9 листопада 1995 року. При вступі вона зобов’язалась дотримуватись своїх загальних обов’язків згідно зі Статутом Ради Європи, а саме плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основних свобод усіх осіб під її юрисдикцією. Тоді Україна також погодилась виконати, у визначені терміни, ряд спеціальних зобов’язань, перелічених у Висновку Парламентської Асамблеї №190 (1995). (Детальніше...)